Коли немає більше ліків
від сліз, від болю, від журби,
хай комбінацією літер
розвіють сум оці рядки.
І стане легше – от побачиш,
сама не раз робила так.
Переболієш, переплачеш
і знов розквітнеш, наче мак.
Хай мак оцей - один лиш в житнім полі,
нехай його осуджують вітри,
він вистоїть, хоч й не без болю...
А зміг би вижити так ТИ?
Як можеш так осуджувати інших,
коли не знаєш віддано любить,
якщо не віриш в Заповіді Божі,
що коли любиш – треба вміти все простить…
Супер)
