іноді я не в собі...
часе, що ти накоїв?
іноді навіть сумую
за тими, хто рани гоїв
мені до світання.
де ви?
кому втираєте
з очей діаманти солоні?
чиї зітхання
тримають ваші долоні?
забули...
бо я так сама хотіла,
тікала,
у злобі тремтіла
від ваших втішань-отрути.
мене ваша ласка
благає забути
вас,
скоріше з пам"яті стерти
обличчя, посмішки, руки...
хтось би хотів померти,
я ж не готова
шкіру із себе здерти.
час
розірвати кола
напрям змінити
і поряд
своїх залишити.
в ряд поставити
тих, хто не зможе
чи не захоче зрадити.
і зараз,
назад оглядаючись,
хочеться впасти,
в гріхах свої каячись.
проте, зупиняючись,
згадую,
я ж чорної масті
й життя руйнувала
граючись.
вдихала кістки молоті...
і геть не шкодую,
коли бачу очі розколоті
на ці руїни вертаючись.
