Господь складає померлі серця у дерев'яні скрині,
святі і грішні, вони завжди будуть отут віднині.
На кожнім із них янголи пишуть ім'я і смерті причину
так обережно, ніби воно ще оживить людину.
Часом Господь сідає і плаче, плаче над скринями цими,
бо ці серця були повні життям, вони стукотіли ними.
І коли небо звільнялось від хмар, вдягнувши себе в блакить,
вони на мить спиняли биття, на одну лиш єдину мить...
І як тільки ставало тихо довкола, зовсім ніхто не шумів,
в повітрі чулося музика серця, чувся сердечний спів.
Господь прислухався й не міг зрозуміти жодного з тисяч слів,
бо то була мова нових поколінь, мова майбутніх днів.
31.03.12
