Листя обпадає із земного крона,
немає захисту, немає надії...
Осінь така неосяжна, безтурботна,
водночас сильна і непозбавлена мрії.
Все прагне спочити, передихнути
від гамору та безперервного шуму,
але хіба можливо просто забути,
залишити все та жити знову?!..
Крихитний іній проймає землю,
покриває холодом, підготовляє
до наступного дня та зігріває любов"ю,
не залишає до приходу сонця...
Вітер кружляє, - просить озирнутись,
здіймає листя вверх, грає з ним..
лиш тихенько сонце хоче зігріти,
заспокоїти зболілі серця, радіти усім.
Та радість, доброта, яку незамічаєм,
криється у кожній маленькій дрібниці,
варто дивитися на це серцем
і не забувати про такі незначниці.
