В напівпорожному столичному кафе
Години дві уже її чекаєш,
Це третя чашка "Golden Nescafe"
Й пирожено четверте доїдаєш.
В куточку парочка закохана сидить,
І хлопець дівчину так пристрасно цілує,
А телефон в кишені знов мовчит.
Мабуть твоїх дзвінків вона не чує!
Не розумієш ти банальу річ,
І в жилах з болем змішується кров.
Виходиш із кафе, довкола ніч
І пишеш їй "будь проклята любов"
Всі кажуть, що любов врятує світ.
Вона твоя найбажаніша мрія,
Забувши все поринеш знов в політ,
Адже вона твій гріх, твоя Софія.
Вона назавжди у твоїм житті,
І розглядаючи її світлину,
Ти бачиш там, у дальньому куті,
Вона сідає в дорогу машину.
Біжиш, кричиш і пофіг все довкола,
Той власник джипу зруйнував усі бажання.
Вона твоєю не була ніколи.
Це все дитяче і придумане кохання.
"Забудь її! Із пам*яті зітри ",-
Так кажуть друзі, але та усмішка.
Тобі-17 їй вже 23
І засинаєш сам в пустому ліжку.
Вже третю ніченьку зовсім не спиш,
Тебе рятуЄ чорна, міцна кава,
І в телефоні запис свій "Малиш"
Ти змінЮєш вже вкотре на "Шалава"