(новела)
Колись вона була звичайною беззахисною дівчинкою. Бавилась ляльками та дружила з хлопчиком із сусіднього двору. Але найбільше любила усамітнюватись у своїй маленькій кімнаті. Великий і незрозумілий світ дорослих лякав її. Вона вважала, що не буде нічого боятися лише тоді, коли навчиться ходити у маминих туфлях на високих підборах… Кожного дня вона приміряла їх, але вони були настільки великими і незручними, що «наука» ну ніяк не ішла!
Але пройшли роки. Маленька білява дівчинка стала справжньою красунею. Хлопчик із сусіднього двору найперший закохався у неї і захотів дружити, тільки уже не по-дитячому… Але…
Горда панянка навіть дивитися не хотіла на своїх ровесників. Її постійно тягнуло до набагато старших, впевнених у собі чоловіків. Вона давно сама носила такі ж, як і у мами, красиві модельні туфлі на високих тонких підборах. Її хода була легкою, граційною і жіночною. Так уміли ходити хіба що казкові феї чи богині…
Але одного разу дівчина спіткнулася і… впала!
Це сталося прямо на очах в одного (вже далеко не молодого) дядечка, що зупинив свою машину біля тротуару, вийшов із неї і закурив. Побачивши, що бідолашна впала, він напрочуд швидко (як для свого віку) кинувся до неї і подав їй руку. Дівчина ніяково поглянула в його сірі ласкаві очі і між ними одразу спалахнула якась щемлива іскра.
Потім вони розговорилися, стали жартувати. Дівчина зовсім забула, що їй давно треба бути на парах, але ну його те навчання! – їй було так добре і затишно в компанії цього приємного пана, що вона вирішила нікуди сьогодні не іти. А потім дядечко запропонував їй сходити із ним на каву – ну хіба ж можна відмовитися?
Через якихось пів години вони вже сиділи у затишній кав’ярні і говорили так, ніби знають одне одного багато років. За вікнами вирувало стрімке доросле життя, а всередині було тепло і безтурботно. Вона знову відчувала себе тією маленькою беззахисною дівчинкою, але тепер в її душі не було ніякого страху, а лише спокій і мир…
Так почався їхній незабутній, але такий недовгий роман.
Із кожним днем дівчинка закохувалась у свого дорослого друга все більше і більше. Кожного дня вона записувала свої враження у щоденник із кольоровим сторінками, який ретельно ховала від мами… Її зустрічі з коханими були сповнені романтики і якоїсь по-дитячому світлої радості. Вони часто їздили на набережну, довго там гуляли. Закохана красуня швиденько скидала свої модні туфлі і босими ногам бігла по піску, заливаючись щасливим сміхом.
Та одного разу вона таки забула забрати свої туфлі. Вони залишились у машині, сама ж дівчина прийшла додому боса, навіть не помітивши цього.
Її дядечко виявився не бідним. Він ніколи ні в чому їй не відмовляв, не сказав жодного поганого слова, але й…
Не сказав правди.
Дівчина думала, що її коханий – вільний, як і вона, і зовсім скоро запропонує руку і серце. Але він давно був одружений. Ще й мав із дружиною і дітьми спільний бізнес. Він не хотів розвалювати свою сім’ю.
Отож коли дружина знайшла в його машині чужі туфлі, то поставила умову – або коханка або сім’я.
Убита горем дівчина не могла пробачити коханому його обману. Невже не можна було одразу сказати, як є? Тоді можливо, усе було б набагато простіше…
Тепер усі дізналися про їх роман. І мама дівчинки, і бабці у її дворі, і друзі в університеті. Всі гуділи і цікавились нею. Але то усе було їй байдуже. Що значать чиїсь думки, коли ти втрачаєш половину свого серця, залишаючи другу половину кровоточити і боліти?
Однієї ночі їй наснилася суперниця-дружина, хоча вона її ніколи не бачила. Та підійшла до дівчини і запитала «Навіщо ти забираєш батька у моїх дітей?» Дівчина мовчки схилила голову і пішла геть. А згодом їй більше нічого не снилося. Її сни стали пустими, як і життя…
А вона так хотіла, щоб ВІН був схожий на її батька… на батька, якого у неї ніколи не було………
сни стали пустими, дихання затамувалось, а надія зникла назавжди............сумно але так ми можемо пізнати справжні почуття, коли їх так хочеться, а вони зникають, їх ловиш, а вони тікають........
Лілія Ніколаєнко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
