В один момент хапаєш ноут чи щось на чому можна писати і починаєш шкрябати якісь слова, що нібито мають передавати ідеї та думки. Уявляєш себе деміургом, великим творцем, творчість захоплює ніби щось потойбічне, щось вище. Не вистачає слів, не вистачає вміння, не вистачає чогось божественного що перетворить цю демагогію графомана на мистецтво. В голові все незрозуміло ясно, але у вербальні рамки мислення не запхнути. Вмикається над «я» і все стає банальним та простим, а те, що ти пишеш новим світом, створеним тобою. Лише в цьому світі тебе зрозуміють, бо то і є ти. Твориш знову і знову, лише після творчого виснаження можна спокійно заснути, віддатися іншій грані своєї уяви, іншому виду творчості - сну. Фантасмагорія і трішечки іронії, просто щоб бути нереальним, вийти за рамки, покинути безлюддя і знайти ще одну категорію «я», ще одного себе, записаного на нотному стані, чи закодованого в посмішці Джоконди або між рядків дивних словосполучень що звуться поезією. Не ти виражаєш себе через мистецтво, мистецтво виражає тебе, змушує тебе справді існувати, творити свою нескінченність, бо лише так можна жити.