…Погожий літній день. Сонце зійшло недавно і ще не дуже палило. Ранкове море спокійно викочувало на берег хвильки. Звеселіла чайка гойдалась на воді і щось собі попискувала. Зграйка нирків полетіла на сніданок. Десь в сухій траві цвірінчали невтомні цикади. Гігантська сарана стрибала поміж карликових сосон. Райський спокій. Довершена розміреність природи. Хіба це не щастя?
На теплому піску горілиць лежала юна дівчина. Вітер шарпав її легку прозору сукню і ворушив волосся. Щось непокоїло її, зачіпало з середини… Вона повернула обличчя до моря. На межі двох голубих стихій мріли баржі. Вони, непомітно для ока, віддалялись від порту. Такі впевнені, спокійні. Дівчина сфокусувала погляд ближче. Хвильки лагідно облизували безлюдний берег. За кілька сантиметрів, на піску танцювали кілька її пасем з прилиплими до них піщинками.
Тут вона хотіла знайти спокій, та ніяк не вдавалось. Сумні думки обсіли її голову і норовили прорватись крізь бар`’єр, який вона спорудила від них. Вона ніяк не могла зрозуміти що знову відбувається. Тобто здогадувалась, та сподівалась що це не правда. Потрібно було розібратись в почуттях. Що це? Це не кохання. Це була якась залежність. І що з нею можливо зробити?
Тугий клубок підкотився дівчині до горла. Вона підвела очі до неба і закусила нижню губу. Горло все більше стискалось. Очі зволожились і вона заплющила їх. Дві сльози скотились по щоках і впали на розпечений пісок, залишивши по собі вологі смужки. Дівчина розплющила очі, небо помутніло і почало біліти. Вона кліпнула ще раз щоб повернути марево. Небо на мить появилось, та вже за секунду знов побіліло. Дівчина зітхнула, перед очима знов була біла стеля, вивчена до кожної нерівності на поверхні…
сон ах жаль, так чарівно написано, хоча іноді здається реальність краща ніж цей просто сон, але так чудово, вражена від неповторності цих ніжних і ласкавих слів
Dyed Fox відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
