Не йди! Чуєш: не йди
Адже ще не все втрачено…
Надворі розпочинався новенький день. Цвіти радісно розкривали свої пелюстки-обійми назустріч сонцю. А воно в свою чергу виблискувало на пуп’янках сріблястої роси. І тепер на листі, пелюстках і навіть на павутинах світили малі сонечка. Ти колись помічала, як у цих краплинах роси могло поміститися все,що є навколо них; усе: дерева, цвіти, трави,небо – усе відбивалося у цьому непримітному дзеркалі. Ніби ціла планета, яка може вміститись на пелюстці будь-якої цвітки…
А як прекрасно зліталися зі своїх нічлігів усяка різна комашня. Гордовито прилітали метелі і вибирали собі з-поміж цвітів теж най гордовитіших - троянди. Простіші ж вибирали собі скромніших - ромашки, кульбабки, волошки…А як весело гудять бджоли, джмелі під високим небом над білоцвітними вишнями та яблунями.
День починався прекрасно, адже мав благословення від самого Всевишнього. Ніхто не мав права не подякувати Йому за цей день.
Дивись: усе усміхається. Усе радіє цьому сонячному дню. Усі пташечки співають своїх хвалебних пісень, звеселяючи усе й усіх до глибини душі. Чи ти чуєш цей прекрасний спів птахів, бджіл, цвіркунів, навіть метеликів? Не віриш, що ці створіннячка теж вміють співати? А я вірю; вірю, що всі створіння, які хоча б один раз у житті любили, просто-напросто не можуть не співати.
Ти теж любила співати, знаю. Я ж виросла на твоїх піснях; завжди співала, коли заплітала мої коси і прикрашала їх цвітами. Погладь мені ще раз волосся, заплети його; бачиш: воно потребує твоєї лагідної руки. Тобі заспівати? Хоча в мене зовсім не такий солодкий спів, як у тебе. Не брешу: справді солодкий.
І твої зморшки солодкі. Не бійся: вони тобі до лиця; справді, вони, як маленькі ниточки, сновигають по твоєму лиці. Вони вказують на твій вік. На твій поважний і чарівний вік: адже ти пережила усі бурі та грози життя, не просто пережила: ти їх перемогла.
Дякую… За все, що ти мене навчила і чого ще не встигла навчити. Але ти встигнеш, я впевнена! Я зітру тобі сльозу, будь ласка, не плач. Все буде добре. Не віриш? Я вірю. Цієї віри стане на двох.
Ми разом ще зробимо багато чого, ми змінимо цей світ на краще! Щоби тільки ти усміхнулась; усміхнулась, поборовши злу недугу.
Я люблю тебе. Я знаю, що дуже рідко це тобі кажу. Але всі, хто торочить ці банальні для них слова, насправді не люблять. Адже справжня любов повинна йти із самого серця, і тільки тоді це буде відчутно. Обіцяю: буду це говорити тобі частіше, аби ти тільки була жива. Ти будеш живою – я вірю…
Пробач… Пробач мені за все, я знаю, що багато чого робила неправильно. Але ти ще мене навчиш, чи не так?
Поспи трішки, сон завжди цілющий…
Мамо! Я ж казала тільки трішки, я не казала, щоб ти спала вічно!
Мамо!.. Не йди...
Та її груди вже не підіймались…
ID:
341842
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.06.2012 18:43:07
© дата внесення змiн: 04.06.2012 18:53:32
автор: :)ksana
Вкажіть причину вашої скарги
|
