Кохання... Політ...
А небо таке блакитне... Купаєшся в променях сонця... що пестить волося... залишаючи неслухняні золотаві пасма... і цілунки-веснянки на бажаному носику...
Кохання... Емоції...
Воно приходить в сни і не дає заснути до ранку... Інколи воно малюється щасливими сльозами, інколи - лагідними пестощами, звучить веселим сміхом і скучає до безнадійності... Часом надає натхнення до розбудови, а часом руйнує і нищить... Воно буває маленькою дівчинкою, що потребує турботи і дорослою жінкою, що майстерно зваблює...
Кохання... Гроза...
Пристрасть блискавками пронизує тіла... від одного лиш дотику... від одного лиш погляду... Це ураган почуттів... Воно - то яскраво-пристрасне, як вогонь, що спалює все навколо вщент, то спокійно-ніжне, як море в штиль... Буває тривожно-швидке, як смерч, а потім перероджується в лагідно-дзвінке, як перші струмки на весні...
Кохання... Смак...
Воно як хмільний мед, як абсент, що запаморочує голову туйоном...
Воно солодке з гірчинкою... полунично-полинове...
Кохання... Спокій...
Вранці прокинутись раніше і дивитись, який він беззахисний, коли спить... Обличчям зануритись у його волосся... і не дихати, щоб не зіпсувати мить...
Благодарю!
