Падаючи вниз, не бачивши дороги
Я йшла вперед, збивала камнем ноги.
Я йшла, бо треба йти, щоб існувати…
Я йшла вперед, не вміючи літати.
І вже не вірила, що може бути краще,
Бо світ не перевернеться нізащо.
І вже не зупиняючись в дорозі
Все йшла вперед, боліли мої нозі.
Та раптом зупинилась на хвилину –
Побачила чи божество, чи то людину
Яка світилась… і проникло світло в душу.
Я зрозуміла, що інакше жити мушу.
І зрозуміла те, що вмію я літати,
А серце вмить навчилося кохати.
І запалав вогонь у серці ясним світлом,
Я вже не йшла – летіла понад світом.
І не сама була, а з рідною душою,
Що не давала залишитися самою,
Що наділяла моє серце сенсом жити…
І зрозуміла, що не можу не любити.