Якщо так чесно , то ти ніколи в мене не вірив.
Ти швидше мною хворів.
Так , як хворіють на гриб чи простуду
І в тобі це вирощує амплітуду.
Ти ніби мене не любиш , а бачиш всюди.
І намагаєшся лікуватись від тієї застуди
Лікуватись вином чи горілкою,
Або якоюсь чужою дівкою...
Та ти , як годинник з стрілкою
До мене вертаєш що разу .
І дивишся як на дуру, як на заразу
А я посміхаюсь кажучи - чому ж не покинув відразу?
Для чого себе доводити до сказу
Не варто... малий! Любити заразу!
