Як вітру дотик ніжний промайнула
Солона крапля по щоці- сльоза
Скотилась и непомітно потонула
У вихорі, й нечутно в небеса
Знялася, впавши на жагуче серце
Легкою хмаркою на крилах у вітрів
Й її понесло, це мале озерце,
Що там говорить, де нема вже слів
Кудись, в незвідані для нас дороги...
Як дотик шепоту вітрів сльоза скотилась
Недоговореною фразою- й нема...
Це тільки серце краплю загубило
Своїх нездійсненних бажань, це ті слова
Що серце хоче, та сказать не може
Бо в мові для цих фраз і слів нема...
В тривозі вод надлегке це тремтіня
Вогню живого пульс і серця стук
Зірок опівночі чарівне мерехтіння
Кришталю, що розбився гордий звук
Нестримний гуркіт літньої грози
І блискавки енергія й величність
Це сила тої самої сльози
Це все, що нам кричить лиш мовчки серце.