Милуючись красою неба і землі,
Вдихни його подих якось у ночі…
Знайди цю постать десь в імлі…
Поглянь в закохані бездонні його очі…
Він підійде тихесенько до тебе…
Всім тілом ти відчуєш його дотик…
Шепни: «Коханий, йду до тебе!»
Він ніжно перехопить в тебе подих…
Вітер ніжно контури його малює…
Ти скажеш: «Не покидай мене!
Я не живу без тебе, а існую,
І лиш тебе у мріях я малюю,
Кохання це так просто не мине!»
Він вдасть, наче нічого і не чує,
А тільки ніжно й пристрасно тя поцілує,
Промовить: «Не плач моя кохана.
Ти знай, що лиш одна у мене ти бажана.
Усе на світі промайне -
Кохання ж наше не мине!»
Обняв її він міцно-міцно,
Неначе сонце землю обійма,
Аж поки вже не стало пізно…
Ніч їх своїм сяйвом покрива…
Ось так: кохання – теплий подих вітру,
Що зачаровує і гріє кров.
Воно, неначе ковток свіжого повітря,
Розганяє нам по венах кров.
Ось так: кохання – теплий подих вітру,
Що зачаровує і гріє кров.
Воно, неначе ковток свіжого повітря,
Розганяє нам по венах кров... та ще і як. гарно...
Подих Вітру відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
гарно... 
Тоді, можливо, краще б було написати "по жилах", проте мені більше подобається "по венах")))
циркуляція крові в тілі необхідна для життя 
