...Я пам'ятаю, коли ми з тобою вночі голоднючі, наче три дні не їли, трощили смажену картоплю дерев'яними ложками прямо з пательні. Тихесенько сміючись і попиваючи молоко твого сусіда ми були тоді найщасливішими.
Знаю, що ледь не розбудили пів гуртожитку, коли дряпалися на другий поверх через балкони. Твій гуртожиток завжди мене веселив, і ця картопля видавалася найсмачнішим, що могло б тільки існувати в світі з делікатесів, і то нічого, що вона була холодна, це ще більш робило її смачнішою.
Любов буває така дурна, така як я іноді...чи не іноді. Ну це ж треба таке, третя година ночі, а я сміючись повзу вверх по плитці, лише щоб поїсти та попити молока твого сусіда. Хахаха, мені шкода Валєрку, постійно його обїдали, але я йому дарувала рафаелки за то всьо.
Тоді ми добре напилися і наїлися, і сповзаючи з твого другого поверху ситі, вже точно розбудили поверхи три. Я ж сміюся ну дуже голосно! А далі ніч на велосипедах, світанок на мості, і фото у полі. Дякую цілодобовим заправкам, у них смачнюча кава, а ми їхні дурні клієнти, такі дурні, як і любов.
дуже цікаво 
