Коли надранок
вони похапцем виходили з чужих квартир
і, хай би там що, неодмінно зашторювали вікна;
стрибали в автівки,
мов олімпійські гімнастки,
налаштовувалися на радіохвилі,
відповідно до своїх настроїв;
подовгу матюкалися на зустрічній...
коли очима
шарили в меню дешеве їдло
і паскудно (чистка організму) заливались Кока-колою,
губили себе в чергах до кас
(губили себе завше між людьми),
пальцями награвали на телефонних цифрах
старого рок-н-ролу,
коли мали при запасі ще хвилини,
коли мали ще при сОбі всіх амбіцій,
Коли думали, що вічні.
Може й вічні?
Вічні?!
лиш не тут
не зараз
не у цьому вимірі...
і коли укотре матюкались на зустрічній,
відповідно свОїх настроїв
ловили радіо на хвилях.
І коли секунда - фініш.
І коли секунда - вічність!
І коли секунда - фатум!!!
І коли секунда - миля!!!
коли в час асимілюються довжИни
і коли...!!!
А може знали?
як зашторювали вікна...
аби темно...
бо ще буде їм
по горло
того
світла...
