Це місто із каменю, музики й слова,
тут можна сидіти в кафе – без обличчя самотньо,
знічев’я курити під ночі покровом
і, вкотре, дивитися соло годинника з боєм.
А потім про щось говорити в дорозі:
банальностей ряд чи «травити» чужі анекдоти…
…до пункту призначення їде автобус
і є співрозмовники поруч і кілька навпроти.
А потім у соцпавутинні, якого до біса,
хтось викладе фото: думки розлетяться крилато,
хтось вичавить з себе трагічну актрису,
щоб знову у вірті вдавати страшних носферату.
Це місто, як чотки, де чорне і біле,
Мов клавіші в ряд, як невивчені ноти і ролі,
Де все – як було: жебраки від горнила –
усі з королем – із хронічним діагнозом: – «голий»
