***
Чого натягаєш струну?
То ж їй обірватися легко!
КоЇжиш надію сумну
І віриш - та мало вже, ветхо...
Де зорі упали в траву -
Не буде роси до світання.
Чим далі безкрилля вгору,
Тим довше лягає мовчання.
Розтерзана вицвіла тінь
Під ноги - гірким попелищем...
Облиш сесю муку, сю тлінь,
Хай вітром обабічно свище!
І хай у долоні святе
Намолено виллється світло.
Хоч листя уже й золоте,
Та жде іще бабине літо...
(31.08.12)
Дуже захоплююче!
Це відтворило в моїй уяві образ павучка, який натягає павутинку в момент переходу до осені, з деяким сумом.Та ось до нього падає зоря, і відсутність роси дає йому надію, що незважаючи на золоте листя, він ще потішиться в період бабиного літа.
Дякую за віршик і за можливість створення образів!
І хай у долоні святе
Намолено виллється світло.
Хоч листя уже й золоте,
Та жде іще бабине літо...- А й справді!..Навіть в непроглядній темряві рано чи пізно спалахне проблиск світла,тому відчаюватися не варто.Чуттєво про життєве.