Друже мій, не йди по краю,
це погано, по собі знаю.
Не з радості тобі я це розповідаю.
Отож послухай, братчику, мене.
Вірші раніше рідко я писав,
слова під рафму не часто підбирав,
але зустрів свою пекучу долю.
Я втратив сон і втратив волю
Вірші писав,слова плекав.
Її,немов шалений, я кохав.
Та занепало щастя в півдорозі,
страшенно зачипилось на порозі.
Один тепер, прошу у Бога,
щоб скорше проминула та негода.
Вернути дух в життя примарне
і збудувати щастя гарне.
Та край приходить, бо немає тої,
долі коханої,долі святої,
яку прошу, яку молю,
але ніяк не поверну.
Одне лиш радує незатишно мене,
що в крайності не падаю нігде.
І не шукаю я заміни
від тої самої гіркої днини,
коли залишився один.
Поки живу, тобою дишу,
думки про тебе не полишу.
Кохати буду все своє життя,
аж поки не підкоситься душа.
Молода,але побита ранами душа.
Коли ж настане той момент?
Коли з косою скосить вщент,
залишивши низьку стерню.
Тоді я спокій свій знайду
і від землі я відлечу.
Все буде добре!!! 
