- Ой чого ж, калино, ти
Похилилася?
Може, сонцем напеклась,
Дощем не вмилася?
Може, кетяги плодів
Тобі каміннячком?
Може, пурхання птахів
Вгинають гіллячко?
- Сонцем грілась –
Не спеклась,
Дощем упилася.
Ягодами налилась –
Красна зробилася.
Щебет птахи щедро ллють –
Душі розрадою.
Тілу легкість додають
Спожиті ягоди.
- То чому гілки до віч
Накренилися?
То чому, мов темна ніч,
Ти зробилася?
- Як мені, діти мої,
Не хилитися?
Як мені у дні лихі,
Не журитися?
Я ж не просто деревце,
Та гарненькеє –
України серце я,
Та рідненькеє.
Смутком жнуть,
Деруть його
Діти злючії,
Одягли на стовбурець
Дроти колючії.
Чи навесні одживу,
Ще цвітом злипнуся?
Чи зачахну, замовчу,
Навік розсиплюся?...
Це правда...Затисли,насідають з усіх боків і на Україну і на людей.І більшість мовчки терпить отой гвалт.Дякую за щирий вірш 
