Ось він, переді мною – говорить, що вік не має значення для того, аби вийшла гарна розмова. Головне, щоб розум був. І я з ним погоджуюсь. Стільки в житті доводилося спілкуватися з людьми похилого віку, а в голові лише думки про те, що колись вони були такі ж, як я, а мене, в свою чергу, чекає чимось подібне на їхнє життя. Мені 19, моєму співрозмовнику - 74.
- Я би міг багато чого розповісти…
І розказує багато. Що спільно для людей, яким під 70 і більше – вони завжди говорять про себе: розповідають історії з життя, де працювали, де навчались, як змінювали роботи, мали якісь переконання, чого прагнули, стількох людей знали і як багато мали/мають друзів. І в останньому, однозначно, обманюють – були б у них друзі, мені цього всього не розказували б.
У Анатолія Ілліча була дружина, з якою він прожив 30 років. У них не було дітей. Дружина хворіла. Вона померла… Та він все одно про неї розказує, хоча вже якось так віддалено, неначе про давню знайому.
Він і сам хворів. Та все витримав і ось, тепер, сидить переді мною зі щирою усмішкою...
Кожна людина легенда. Добра людина – це ціла історія, всесвіт, це море слів і емоцій, які були у її житті. Погана ж не має нічого цього. І нехай для кожного поняття поганий різне. Нехай. Це не суттєво, але це відчувається.
Приємно спілкуватися з тим, хто приємний. А ще відкритий і водночас не нав’язливий. Цю рису важко вберегти після 60, думаю… Мабуть потім стає жаль кількості своїх спогадів, їх стає важко носити за собою, вони стають важкими на підйом і хочеться поділитися. З кимось. Не на лавці з «товаришами по нещастю», а з молодими. Їм, давно-давно дорослим, так хочеться вірити, що нам цікаво. І це мусить бути цікавим, це чиєсь життя.
Маємо вчитися слухати одине одного, цікавитися не лише своїм життям. А от любити людей зовсім не обов’язково. Всі вони зливаються весь час у масу, всі вони об’єднані подібною метою, бажаннями, потребами. Треба вміти вихопити із цього строкатого натовпу саме ту людину, яка близька по духу, з якою не мовчати хочеться, а говорити про щось весь час, ділитися тим, що радує, що болить. Яка піднімає тобі настрій, навіть нічого при цьому не зробивши, просто з’явившись десь поблизу, сказавши радісно «привіт»…
ID:
363249
Рубрика: Проза
дата надходження: 10.09.2012 00:39:04
© дата внесення змiн: 10.09.2012 00:39:04
автор: natali07
Вкажіть причину вашої скарги
|
