Сліпо броджу печерою сумнівів
У лабіринтах відповідальності,
Скрізь залишаючи сліди вдумливі,
Що крок втрачаю межі реальності.
Коли - оступився. В провалля. Душі.
Липке чорнило цебенить із рани.
Лише б'ється серце, уперто, в тиші.
Зводжусь. Все далі йду шляхом незнаним.
Тепер круті сходи. Униз чи наверх?
Інтуїція-компас колом кружля.
Та якось дійшов же я аж дотепер,
Діжду́сь уже й помічі нізвідкілля.
Гризусь у полеміці з Абсолютом.
Все не здаюся. Та сили не рівні.
В минуле на́вічно мене закуто,
Я тепер бранець у власній катівні..
Приспані очі здригнулись від світла.
Це Вищість зжалилася наді мною,
Коли втратив звичку жити. Тьма зблідла..
І поста́в шлях під зорею сяйною.
