Скажи мені, чи Ти спокійно спиш,
Як за вікном аборти і повії,
Скажи мені, чому Ти все мовчиш,
Коли від раку помирають в безнадії...
Скажи мені, чому Ти поглядом униз,
Коли у Лівії від голоду всі пухнуть,
Ти давиш совість прожилками сліз,
Та в серці глухо, темно й не відчутно....
Скажи мені, чому понурий Ти,
Коли не вистачає так ще декілька цигарок,
А в Пакистані сотні дітовбивств,
І матері лиш труни дістають у спадок...
Скажи мені, чому не плачеш Ти,
Хіба так важко видавить сльозу,
Як безневинних б’ють заржавілі «мєнти»,
І як за гроші все не ті ідуть в тюрму...
Скажи мені, хіба Тобі не жаль,
Голодних змучених людей урбаністичних,
І їхній хтивий водевіль страждань,
І їхнє п’янє каяття, мов грішних...
Скажи мені..хоч краще ти мовчи,
А встань і вже почни Ти щось міняти,
Допоки Ти ще можеш підвестись,
Допоки сам Ти не почав страждати...
18 вересня, 2012р.
