Місячне сяйво повільно вповзає в кімнату
І ніжно освітлює твоє щасливе обличчя.
Кажуть, що щастя не може бути багато,
А я в такі миті можу дивитись на тебе вічно.
Люди блукають по світу в пошуках власного щастя
І часто не вірять, дивуються, як знаходять.
А ти поряд…моя…і найкраще, що можу зробити –
Це просто не зводити з тебе погляд.
Бо щастя – воно ефемерне, крихке і невічне,
Щезає так само раптово, як і з’явилось.
Такого шансу, як ти, життя не дарує двічі.
Не хочу, щоб ця казка, як всі, закінчилась.
Життя розкидає людей, сплітає долями.
Де завтра станеться з нами – не знаю.
Я бачу, як палко ми тримаємось долонями
І розумію, що сильніше вже не покохаю.
P.S. Недарма місяць - символ всіх закоханих. Це така інтимна річ, яка належить кожному і нікому одночасно.
Гарно... щиро...
