Закохана? Я закохана? Та ніколи в житті! Чи все-таки я закохана? Аааа, я заплуталась. І що ж мені роботи? От дивлюсь на об'єкт, від якого моє серце дивно-швидко б'ється, і не можу відвести погляд. А зовсім недавно мені здавалось, що я ненавиджу його. Ну, можливо не ненавиджу, а просто недолюблюю. Та яка тепер різниця, що я там відчувала. Тай немає значення, що я відчуваю зараз. Він точно не відчуває того ж. Я для нього пусте місце. Ніхто. Просто дівчина, яка допомагає, підтягує по якомусь предмету. І навіть якщо я помічала в його погляді ніжність в мою адресу…., це все моя бурна фантазія. Вона любить пожартувати наді мною.
Дивлюсь зараз на нього і на дівчину, яка ніжно пригортається до нього, і сльози самі виступають на очі. Тільки б не заплакати. Ловлю його погляд, а в ньому стільки розгубленості і болі. Цікаво від чого? Та мабуть мені не судилось цього знати, адже ми більше не спілкуємось. Наше бажання поговорити відверто зіграло з нами поганий жарт. Ми поговорили. «Ти ненавидиш мене, так само, як і я тебе. То ж, думаю, нам не варто більше спілкуватись». Ось що я почула в той момент, коли готова була сказати, що закохалась. Наївна. Дурненька.
А все почалось в один понеділок. Та я зараз все розкажу. Напевне розпочну я з початку.
25.07.2012р.