“Se mai foco per foco non si spense…”
(Francesco Petrarca)*
Люди під парасольками снів.
Осінній дощ – це мара,
Це привид нудного міста «сьогодні»,
Це жебрак, який у рваному піджаку
Сумно співає своє нудне:
«Signore, una moneta!
Almeno un centinaio di lire presentare!»**
Осінній дощ – це Венеція,
Що висить над каналами буднів,
Це хворий священик,
Що тобі відпускає гріхи,
Це сутана старого монаха,
Якого чомусь називають Бог,
Хоча він просто глядач
Цієї вистави без кульмінації та епілогу,
Де море артистів і один поціновувач,
Який більший ніж море.
Я блукаю завжди
Під чорною парасолькою ночі,
Дивлюсь у порожнечу своїх снів,
Візьму квиток у місто
Під назвою Завтра,
І під деревом Бодхі,
Почитаю потріпаний томик віршів
Старому папузі…
Примітки:
* - Якщо твій вогонь не загаситься іншим вогнем... (Франческо Петрарка) (іт.)
** - Сеньйоре, одну монетку! Хоча б одну сотню лір подаруйте! (іт.)
Дуже гарно! Серце забилося, застрибало, як, мабуть, заб'ється тому папузі, для якого Ви читатимете вірші з потріпаного томика. А я гуляла взагалі без парасольки сьогодні під дощем, накрившись світлими пасмами волосся і вкутавшись замість куртки теплом свого ще не вихолодженого від ранку серця.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий яскравий відгук! Вразив Ваш відгук....