Карма осені
розквітає весною…
нега́дано,
несподівано і незван-но,
абсолютно
спонтанно!
дуже пишно,
і дуже швидко –
ані сумнівів,
ні засторог нема:
як
з прямовисного каменя,
із самої ма́ківки скелі –
головою у безвість
сторчма!
куди так вірити?
куди спішити! –
ох, пристрасть
весняна ота –
любити!
і що там
та висота…
любити!
істинно –
вогонь і мед!
ніжно і віддано,
щедро…
любити
вже
наперед
…була б то хороша справа,
якби світ
не такий лукавий
Карма осені
зав`язується
літом…
у-літ-ку
вже того цвіту,
безутримно-палко́го,
між листям – не густо видко…
вже по́віви лагідні –
невагомі ле́готи
переходять по́части
у громи і грози…
потаємні любовні ше́поти
прагнуть
до прози…
од піскі́в спекотно,
пустельно віє…
а ми
сприймати прозою –
не умієм…
б`єм
відчайдушно крильми –
здіймаймося!
не приростай
до земного па́долу –
бо це ж – МИ!
удвох! крилаті…
ми… літати…
а вітри́
все частіше з пустель,
а вітри
надувають за́суху,
спеку!
хоч і літаємо,
та не в парі тепер…
по окремих краях
небосхилів –
самотою далеко…
чим ти йому не мила?..
бо зростила
янгольські крила…
і у дитячій твоїй простоті
не помітила,
як у нього
стужавіли
кіг-ті…
закрючкува́вся дзьоб
і у горлянці
охрипли
пісні і щЕбети:
все частіше: «..а – я!..», «а – ти!..»
і цього вже – не зміни-ти…
і
перестань його клика-ти,
щоб до зірок
летіти:
він сам
тебе хоче навчити –
полювати!
кров гарячу, пульсуючу –
пи-ти!..
Лети!
до зірок
своїх нетутешніх
сама
лети…
цього вже
не змінити,
не вберегти…
Карма осені –
ось і вона,
отака величаво-сумна,
безутішна…
нерозкаяна,
грішна
листопад обстріпує крила –
із листопадом боротись несила…
полино́м
пахне осінь і б`янко:
три вдови за столом –
три чиїхось коханки…
три бермудські кути – три прикмети:
три вітри!
три вогні!
три поети!
а над ними –
три янголи білих,
що до смерті
колись
любили…
20.09.2012