Одного разу сниться мені сон:
Вогонь... Війна... Стріляють... Крики...
Обличчя...кров'ю всі облиті!
Сниться, ні, це не обман!
Сниться, описаний батьком Афган!
Той, де юнаки молоді воювали,
Де наші солдати стражденно вмирали!
Лежить... Холодний... Дихає важко...
Обличчя брудне,все тіло в крові:
"Скажи... скажи матері, що я боровся,
Та "дух" зробив блище мене до землі.
Дівчині скажи, що я люблю...
Люблю її очі, усмішку, молю!
Скажи, що я серце їй віддаю!"
Завмер. Широко відкрились очі,
Радянським солдатом вірним він був,
Вже немає, навіки заснув...
Афган! Скільки душ молодих ти забрав?!
Скільки сердець материнських порвав?!
Та за одне я скажу тобі спасибі...
Ти не забрав туди, у низ, на дно,
Життя батька мого.
Не мало пережив він жаху
І спогади ті страшні,
Голками колять його серце вночі.
Хай буде проклята та страшна війна
На якій, одні нагріли руки,
А інші, юнаки, ще молоді,
Кров лили, терпіли страшні муки!!!
За що? За те, що зараз платять копійки???
А вони ж не можуть спать ночами!
Здоров'я зірване, а молоді роки
Загублені у клятому Афгані!
́