Не пущу! Не пущу! Більш ніколи, нізащо
в мій світ.
Я не вірю тобі і бурхливому морю овацій.
Ти всміхнешся мені і довірливо скажеш
"Привіт!" -
І мені знову тоскно від власних щодених нотацій,
бо повірила знову, що більше
не зрадять мене.
Ви погралися трішки, а потім я знов непотрібна..
Знову відчай не раз ще зненацька
охопить-мине.
Дежавю. Вже десь чула.
Десь бачила вже щось подібне.
Не пущу... Хто спитає? Узяв і прийшов.
От і все.
Оселився в моєму
безглуздому й теплому світі.
Побажала б: нехай тебе снігом
отам занесе,
та не знаю, як буду без болю я дихати й жити...
