Частина 5. Жорстока п’єса
О, доля – це поганий сценарист! –
Складає для людей жорстокі п’єси!
Абсурдним темам віддає свій хист,
Невинних ріже, а ганебним – лестить.
Який мудрець зуміє відмести
Добро від зла, а зерна – від полови?
Який суддя владнає спір пустий
Сліпого вчинку і хиткого слова?
Що є свобода? – тільки суєта!
Вмістилище оман, сумнівних істин!
Промчаться, як вітри, земні літа,
Залишивши усі думки без змісту.
Що скаже, де тріумф, а де провал?
Що краще – затухати чи горіти?
Якими б не були земні жнива,
На всіх чекає смерть у цьому світі.
То ж знайте, я – забутий син і брат,
Без права на ім’я і на обличчя.
Ні правди вже не хочу, ні добра,
Лиш кожну мить я слізно вічність кличу.
Мене чекав печальний епілог,
І драму не змінити цю прокляту!
Життя – це гра. Хай хтось на сцені – бог,
Мені ж яскраву роль замінять грати.
Я всіх прощаю, бо усі ляльки
На службі у черствого ляльковода.
Всі жертви – і пани, і бідняки,
Поламані гілки людського роду.
Хтось мучиться на волі від гріхів,
Шукає то загибелі, то Бога,
Хтось пекло при житті пройти зумів,
А я в неволі вільний від усього!
Я вільний від земної боротьби,
Від пошуків того, що не існує.
В чеканні потойбічної доби
Моя душа не квилить більше всує.
Ця сповідь в’язня вже дійшла межі.
Мовчання – відпер мій сенс єдиний.
Залізна маска на моїй душі –
Її вже ні для кого я не скину…
Кінець
(В основу поеми лягла легенда про Залізну Маску – нібито брата-близнюка Людовіка XIV)
Я всіх прощаю, бо усі ляльки
На службі у черствого ляльковода.
Всі жертви – і пани, і бідняки,
Поламані гілки людського роду.
взагалі, уся ця остання частина дуже сильна, як на мене, найсильніша...
тут є над чим замислитись...
от така вона c'est la vie, або, як ви кажете, "Жорстока п"єса"...
спасибі вам за мистецтво високого гатунку...
Лілія Ніколаєнко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
По майстерності виконання найбільше сподобалася 3-я частина (таке враження, що вона була написана найпершою). Найцікавіші роздуми, як на мене, в частині 2-й, там ти подаєш думки в'язня, приреченого провести все своє життя за гратами, який, до того ж, волі не знав взагалі, і тут варто віддати тобі належне: наскільки тонко ти увійшла у його душевний стан, в його буденність ("Бо думати – моя єдина справа", "Я звик до тиші – ось моя сім’я"). Ну і заключна частина, прекрасне резюме. Загалом прекрасна поема. Це твоя перша? Якщо так, то вітаю з вдалим дебютом!
Лілія Ніколаєнко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Іване! Приємно, що читаєш. Так, поема це в мене перша, але є ще два вінки сонетів - це теж в якісь мірі різновид поеми, правда, не такий сюжетний
