Я точно знаю, що усе колись минає.
Все відцвітає, як троянди у саду.
І потрапляє в яму вічності без краю.
Мабуть, і я в неї нескоро та впаду.
Ідуть роки – у черзі зміни:зими, весни.
Нові слова – їх гострота така, як ніж.
Проходять дні, вони печальні і чудесні.
Одні лиш ми у днях завжди лишаємсь ті ж.
Є зміни в моді, та у звичках їх немає.
Як у Шанель – що зостається завжди стиль.
І завтра море вже по іншому кохає
Піщаний берег, що так любить ніжність хвиль.
Мине дитинство, світла юність і кохання,
Що було першим, та здавалось назавжди.
Із кожним днем усе нестерпніше чекання,
Що б не було це: диво, щастя, поїзди.
Із кожним роком сліпо боремся з похміллям.
Інакші книги у душі лишають слід.
Ми живемо в собі із власним божевіллям
Чи рання осінь за вікном, чи перший сніг.
