Усе життя присвячувала вірші Йому єдиному, не знаючи і сну. Вже сотні раз пригадувала тишу, Мільйон разів згадала ту весну. Щодень дивилася в його чарівні очі, Не розуміючи, що то таке і є – Людські нормальні чорні сонні ночі, Не знаючи, що ще і літо є. І повторила, ще раз повторила, Як сніг любила кидати під ноги, І вже достатньо у віршах думок відкрила. Замерзла так, шукаючи дорогу... Нехай не знає Він, що я іще жива, Три сотні днів писати та мовчати… Неначе зникла та з'явилася нова!.. Нехай не знає світ, як важко засинати... 30 июня 2011 Copyright © Оля Тигра 2011 Все права защищены
ID: 377837 Рубрика: Поезія, Лірика кохання дата надходження: 15.11.2012 00:11:31 © дата внесення змiн: 15.11.2012 00:11:31 автор: Оля Тигра
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie