Ніколи не злічити нам хвилин, що стали слабкістю.
Життя без поцілунків вже, без крику, без жалю.
Для когось може й стану я набридливою радістю,
Для тебе ж тільки – спогадом з гірського кришталю.
Життя вже без обіймів, дивних жартів необмежених.
Всі мрії йшли угору. Раптом щось пішло на спад.
Змінились ми на інших – просто друзів застережених,
Один з яких (а саме я) так любить листопад.
Життя без обіцянок, компліментів і без докорів.
Ніщо вже не забудеться, не стерпиться, зросте.
Є частка непотрібності у вільних діях покорів.
Надія на щось краще в моїм серці проросте.
Життя без сонця променів. В твоїх очах побачених.
Немає запитань уже без сенсу і без меж.
Всі почуття залишились, як відгомін пробачених.
Хоча і не надовго, та було це з нами все ж.
Життя без слів обману, звичних жестів і відвертості.
Давно відкрито двері й навіть вікна в забуття.
Я втратила для тебе всі ознаки інтровертості.
Ти втратив мене вчора: на сьогодні й на життя
