Він бачив сміх, він бачив сльози,
Вогонь в очах, та пустоцвіт надій,
І сонце гасло, і в душі морози,
І тихий відгук не здійсненних мрій.
Він чув серця, їх стукіт мимоволі,
Жаданно вів дорогою життя,
Він йшов уперто, на ногах мозолі,
Назад ні кроку, вже немає вороття!
Він знав напевно, мовчки дивувався,
Як правда б'є камінням по ногам,
За слово чесне, він людиною назвався,
За честь таку подякував батькам.
Плекав надію, він завзято та поволі:
Той хист, той запал не спаде,
Вже й ноги збиті, в'язень у неволі,
Та гордість в серці збереже…
