не знаю,..не знаю...
від твоїх слів я просто помираю...
від болі в серці бринить сльоза розлуки...
якби ми знали,що будуть такі муки...
якби ми знали,що на нас чекає,
чому в житті так дивно все буває,
чому не разом і чому все так...
там тепла осінь,а тепер холодний мрак,
там ніжність,незабутні почуття,
а що тепер,болить моя душа,
сумління наче пошепки мовляє,
за все життя і не таке буває,
ви хтіли цього ,ось і получили,
а за всі наслідки не думали,а жили...
жили щасливо і наче в перший раз,
ця осінь і цей сніг звізали нас,
це небо і і ці зорі не земні,
і танці при закоханній луні,
розмови наші зранку до світання,
і не стримане шалене це бажання...
та все закіінчилось,
і ми це зрозуміли,
та наші душі навіть трошки не остили,
та нам потрібно далі жити...
тебе як просто друга буде важко полюбити...
за тебе буду завжди Бога я просити!!!
