Мені і страшно, і противно. Може ви мене і засудите, але мені то якось до лампочки в даному випадку.
Люди, українці, озирніться. Подивіться, які ви черстві і огидні. Сказати чесн,о я заздрю японцям, я заздрю їхній людяності та шанобливості по відношенню один одного. Якби у нас сталося таке ж стихійне лихо, як і у них, то наші люди давно вже би поперегризали один одному глотки. І нехай це звучить різковато, але це так.
Спостерігаючи за нашими людьми, стає не по собі. Ситуація: довжелезні затори, на зупинках повно людей. Їде маршрутка, люди нервово кучкуються, щоб першими влізти в маршрутку. Та тут знаходиться один мудак (по іншому просто не назвеш), який плювати на всіх хотів і побіг собі до тієї маршрутки, яка ще і близько не доїхала до зупинки, щоб швидше в неї влізти та ще й сісти. Решта людей думають: «Ми що лохи тут стояти?» і давай більше половини цих очіючих пасажирів побігли до того автобуса як ніби там доляри роздають. Та хоча частина людей залишилися чекати на маршрутку на зупинці, своєю культурою вони також посвітилися: щойно під’їхав автобус почалася тиснява, гамір і перегони «хто бігом заскочить і стане посеред салону у зручному для себе місці, при цьому плюючи на те, що позаду люди ще також хочуть доїхати до визначеного маршрутом місця».
Взагалі-то наша ментальність ніяка. Це жадібність, пихацтво, лицемірство. Не хвалю себе, та інколи думаю чи й справді я українка. Просто страшно за наш народ, страшно за наше майбутнє.
