Новела
Епіграф.
There are many things you have to do, but there is only one thing you've never done before.
Пролог.
Я нечасто згадую дитинство. Але сьогодні щось змінилося. Раптово, події, вже давно забуті, були викинуті на піщаний берег моєї пам'яті.
1.
Чи багато свят в календарі? Достатньо. Але є й така подія, яку кожен святкує в інший день- день свого народження. Мій співпадав із другим днем Різдва. "Це чудово! Канікули, вихідні, гості..."- подумаєте ви. І уява ваша намалює (якщо вже цього не зробила) хлопчика чи дівчинку років дванадцяти, яка щасливо усміхається, сидячи за столом в оточенні родичів, друзів, подарунків і люблячих батьків. Ідилія. В мене ж усе було по-іншому.
В кімнаті на ліжку сидів шістнадцяти- (чи то вже сімнадцяти-річний) хлопець. На вулиці мела завірюха. Усі найближчі (і не найближчі) кафе, ресторани і бари були зачинені. "Тому що Різдво,"- з жалем подумав головний герой.
"Звісно! Можна зібрати компанію з найкращих, друзів і піти погуляти, пограти сніжки, запустити кілька феєрверків. Буде весело!" - ваш розум невиправний оптиміст. Він не врахував того, що усі друзі або на відпочинку, або в гостях, або приймають гостей, або... Зайняті. Чому тоді я не був зайнятий? Та тому, що у нашої сім'ї не було родичів. А раз не було родичів, значить і на гору подарунків розраховувати не доводилось. Образ щасливого дня народження руйнується на очах.
"А що, якщо зустріти день народження з дівчиною?" Неможливо. Не те, щоб у мене не було дівчини. Якась була. Але навіть ця п'ятнадцятирічна дівчинка напередодні Різдва закохалася в спортсмена. Недарма ж кажуть, що вівця не не лева, а на барана дивиться. Я не шкодував про це, бо вона не була дівчиною моєї мрії. Дівчина моєї мрії вже давно відхилила мою руку і моє серце їй зовсім не було потрібне. І вона (дівчинка) і ВОНА (дівчина) були десь далеко. Я не мав права називати їх "своїми". Вони ж не казали,що люблять мене. Вони ж такі недоступні. Недосяжні.
2.
"Чи можна цей день назвати святом? Безперечно. Тільки, якщо хтось і святкує, то точно не я."- песимістичні думки крутилися навколо хлопця.
А як тут будеш оптимістом?
"День народження на 70 відсотків складається з подарунків. Важлива не кількість. Важлива якість."- ви, як завжди, праві. Так. Були і поздоровлення від друзів. По- телефону. І подарунки, загальна ціна яких не перевищувала і п'ятдесяти гривень.
Поздоровляв тато. Ще зранку з усмішкою (ВДАВАНОЮ!!!) і оптимізмом (НАГРАНИМ!!!) питався, що мені купити, який подарунок мені потрібен. А ще він натякнув, що на даний момент не має багато грошей. "Ніби хоч раз за 17 років у нього були гроші НА МЕНЕ",- думка ніби розпечений ніж встромлюється в тіло. Після короткої розмови, в якій я переважно мовчав, він (я) вирішив, що мені не потрібно ні техніки (ноутбук, планшет, нетбук, телефон), ні одягу (модні черевики, нова куртка), ні солодощів (цукерки, печиво, чи хоча б торт!). "Ні, ТОБІ цього всього зовсім не треба, як не треба і справжнього дня народження. Ти не такий як інші, які це все мають. Ти не заслужив. Ти гірший",- ще один розжарений ніж.
"Та ну! Мені надоїло слухати це ниття,"- ваш розум здається і навіть не пробує шукати позитив. Ви закриваєте сторінку і відкладаєте книгу в найдальшу полицю. Шкода, що я не можу так зробити. Я повертаюсь до свого головного героя. Я не зраджу його, що б там не сталося і пройду з ним все, що випаде на його долю. А чому б ні?
3.
Мама у мене тонка людина. При згадці про неї душа наповнюється теплом і невимовним трепетом. Вона зрозуміла мене і спробувала розрядити обстановку. Мама купила кілограм мандаринок і апельсинів. Апельсинів було два. І, якби на пакетах не було цінників, все могло б статись по-іншому. Хлопець міг би втриматись, не впасти до прірви песимізму. Ціна. Спроба виміряти любов у грошах. Ще мама пообіцяла купити щось більш вартісне потім. Пізніше. "Коли магазини відкриються." Він знав, що вже за два дні мама успішно зробить вигляд, що забула. Нагадувати не буде сенсу: "Зараз я зайнята.", "Нема грошей.", "Коли будуть гроші, тоді і..."
- Чому все так? Чому зі мною? - хлопець задавав питання без надії знайти на них відповідь.
- Чим я гірший? Чому всі мають, а я ні? Зараз би поговорити з моєю дівчиною. Вона б втішила. Допомогла. Чому вона пішла від мене? Чому мене ніхто не любить? - сльози майже виступили на очах, але зусиллям волі хлопець загнав їх назад,- "Чоловіки не плачуть."
- Чому інші мають великі будинки, чи хоча б свою кімнату, а я живу в однокімнатній квартирці разом з батьками? Чому один з моїх друзів на день народження отримав у подарунок телефон за кілька тисяч, а інший (у сумі) цілу гору доларів? А я всього лиш кілограм мандаринок і кулькову ручку. В 17 років!!! Чому інші ніколи не лежали в лікарні, а в мене постійно проблеми зі здоров'ям?? Чому я не заслуговую на краще життя? Невже я так багато прошу???
- Тому, що ти... НЕВДАХА, - це слово прозвучало страшно, як вирок. Тому вона і ВОНА вибрали не тебе. Тобі ніколи не щастило. Батьки тільки вдають, що люблять тебе- вони тебе ТЕРПЛЯТЬ. Вони хотіли красиву дівчинку, а не тебе! Ти їм НЕ потрібен. Ти нікому не потрібен. Все твоє життя- це помилка. Помилка в розрахунках десь там, на небі.- внутрішній голос продовжував забивати цвяхи у труну.
4.
- То я, виходить, всього лиш тягар... Тягар для близьких. За мною ніхто не буде сумувати. Всім стане легше.
Хлопець пішов у ванну кімнату. Зачинився на невеличкий засув, який сам зробив ще влітку. Набрав повну ванну води. Роздягнувся. Зайшов у воду. Почав малювати смужки. Вздовж рук. По венах. Лезом. На лівій руці вісім. На правій- дев'ять. Разом вийшло сімнадцять. Як років.
- З тобою там все нормально? - мамин голос з-за дверей.
- Все добре, мам.
Все чудово. Все прекрасно. Я більше НЕ невдаха. Вважав себе романтиком, що народився не в ту епоху. Звичайний псих. А Шекспіра також можна назвати психом. До чого тут Шекспір?
Темрява.
5.
Хлопець пішов туди, звідки нема вороття. Він вже не бачив, як вибивав двері тато (засув надійний був, на відмінно зроблений, хлопець все старався зробити на відмінно). Не бачив, як схилилися над ним лікарі швидкої. Не бачив, як бігла за гробом, рвучи на собі волосся, мама (яка його ніколи не любила), як вперше за останні тридцять років плакав тато (якому він ніколи не був потрібен).
Він не передбачав, що мав талант до техніки і програмування. Не встиг. І, звичайно ж, хлопець і уявити не міг, що на екрані кожного комп'ютера всього лиш через десять років могло б бути написане його ім'я.
Він не знав, що в далекому океані стався шторм, через що ноутбук, який замовив з Америки тато, щоб подарувати на день народження, спізнився всього-лиш на день.
Він не бачив, як п'ятнадцятирічна дівчинка вирішить, що не заслуговує на життя, "Тому що він зробив це через мене! Якби я знала, то ніколи б...". Він не знав, що вона не казала, що любить, бо боялась, що він розсміється і пішла до іншого, бо вважала себе недостойною зустрічатися з ним. Він вже ніколи не побачить, як сім смуг на лівій і вісім смуг на правій обірвуть її існування: "Я йду до тебе, щоб просити пробачення."
Хлопець не знав, як його матір, постарівши за день на двадцять років, прийде до-дому з похорону і, витягнувши апельсин з холодильника (вся в сльозах) буде на нього дивитись (він з'їв один вчора, а інший залишив... на завтра) , а тоді закричить і пожбурить його в в стіну. І кожен день, щохвилини буде звинувачувати себе ("Чому його було не повести кудись на той злощасний день народження? Чому він це зробив? Чому я не..."), буде ставити одне і те ж питання: "Чому?"
Епілог.
- Любий, печиво вже майже готове! Постав чайник, скоро будем за стіл сідати!
У двері подзвонили.
- Гості вже прийшли! Зустрічай, це ж твоє свято!
- Добре, кохана. - сказав я, відірвавши погляд від старенького американського ноутбука, на екрані якого красувалося моє ім'я.
Вона таки вийшла за мене заміж. Я прожив довге і насичене життя. І життя вдалося! Я часто помилявся, але, згадуючи своє дитинство, радію, що таки не зробив тої фатальної помилки, ціна якій- життя.
Післямова.
Дякую за увагу, спасибі, що дійшли до кінця. А тепер не лінуємось і коментуємо. Мені справді цікаво знати Вашу думку.
хм... ідея така для роману непогана... може бути справді цікаве... але для цього треба добре попрацювати, відточити кожне речення, аби було захопливо для усіх... не ображайтеся, але поки що трішки підлітково виходить.... хоча думаю зараз над вашим "Анонсом", там уже інше трохи...
fire_maroder відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
анонс- бліда тінь. можу скинути вам зародкову версію свого роману. Прочитаєте, оціните, на що я СПРАВДІ здатен. тільки не публікуйте його)
невже у альтернативній кінцівці його душа мстилася усім, хто не прийшов на свято?
fire_maroder відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ви запропонували прекрасний варіант)
в негативному закінченні хлопець вирішує усім помститися і починає звірствувати. Спершу над своєю бувшою дівчиною знущається, потім починає різати невинних (і винних) багатіїв. І врезультаті диявол пропонує йому стати демоном.
Цю ідею я не відкинув абсолютно, а натомість використав у своєму романі)
Проте у великій кількості людей є свій плюс - люди пишуть, пишуть українською і багато-хто цікаво і гарно... А от нові твори коментувати і справді тепер важко... До того ж, здебільшого, в авторів сайту складається своє коло осіб, з якими вони спілкуються, пишуть відгуки на вірші... А новим пробитися важче... Навіть якщо ти пишеш докладні коментарі, не факт, що тебе помітять... Це й справді погано.
fire_maroder відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ще б організувати красиво і на html5 код написати- взагалі суперово було б. Але нажаль автори сайту- чорна бідося. Навіть мої послуги зі створення сайту їм оплатити грошей не хватить)
Добре...З нетерпінням чекатиму. Тут, на сайті, здебільшого вірші, оскільки прозу мало хто читає - великий обсяг, людям лінь... Я сильніша у віршах, тож, по людській природі, більше люблю якраз прозу... А щодо справедливості коментарів... Деколи я ,може, буваю і занадто гостра. Просто не люблю похвал без аналізу - чому так. І не люблю, коли хтось просто ставить 3 чи 2, не пояснюючи помилок. Я за конструктивну критику.
fire_maroder відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
цей сайтик занадто старий- коли він був менш популярним, то система працювала: було мало нових віршів, один твір міг і цілий день провисіти на головній сторінці- усі встигали прочитати/прокоментувати. А зараз вірші занадто швидко зникають- треба кардинально змінювати дизайн і принцип роботи, а інакше- кіна не буде)
Цікаво написано. У житті часто бувають чорні полоси, але,доки ти дихаєш, щастя десь поруч. Зрештою, справжніх нещасть у житті дуже мало, все залежить від того, з якого боку на них подивитися.
І, навіть якщо сьогодні гірше нікуди, завтра все може кардинально змінитися. По собі знаю
fire_maroder відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
це просто спогади. Спогади, і нічого більше. Я давно вже зрозумів, що щастя- це стан душі, а не якісь-там обставини.
знаєте, а я вам вдячний за те, що ви справедливо коментуєте/критикуєте) нажаль, на цей сайт я так і не виклав жодного справді талановитого твору. Я вмію писати прозу! І набагато краще, ніж тут. Набагаааатн краще. Проза-не досконалість, але дуже близька до неї)
я б написав, але реально не мав часу.
От завтра візьму і почну створення чогось реального)
