Гострим лезом по шкірі - до кістки,
Крізь тканини, а вени - назовні
Діставай. Твоя пікова шістка -
На погану дорогу. Безкровні
Пальці тремор незвичний проймає.
Не тремти, швидше ріж і не бійся -
За межею спасіння чекає.
Плач востаннє, мала, плач і смійся,
Тут пройти - трохи болю і... тиша.
Чорт, як батько, тебе привітає,
Смерть, як мати, тебе заколише,
Мертве тіло живі поховають.
Шворка, вузлик - ось зашморг на шию,
Ось карниз, ось хистка табуретка.
Шнур натягнеться, вдих перекриє...
Романтизм... Так вмирають поетки!
Ноги в ритмі a la тарантела,
Відпливає у безвість свідомість...
Що ж ти, люба моя, невесела?
Жах обличчя спотворив натомість.
Не триває агонія довго -
Серце стихло, і очі "скляні"...
Дух сидить у приймальні у Бога,
Ну а тіло... спочине в труні.
Спробуй ще кільканадцяць пігулок -
Випий залпом, колесам автівки
Кинь себе, як в останній притулок,
Чи єдиним зарядом гвинтівки
Скористайся, щоб звести рахунки
Із життям. Вибирай на свій розсуд.
Заховався десь Бог за лаштунки,
Він не здатен на більше, ніж осуд.
Покінчи з цим, ти можеш, я знаю,
Легше так, аніж втратою жити...
Ти - це я, і тебе проклинаю!
То ж знайди в собі сили нас вбити...
справді класно... те, чого давно від тебе очікував 
дякую)
