Картковий будиночок у мить розсипався від одного не правильного руху,а може навіть подиху.Дивлячись на його уламки я усвідомлюю яким крихким може бути сьогодні,а в більшості і все життя.Чогось тут не достатньо.Не має вправності рук?Не має опори?Немає…Гірке усвідомлення викликає печаль яка витягує з мене останні сили,а ще ж потрібно знову зводити його конструкції.Боровшись з розчаруванням беру картки і невпевненими рухами починаю будувати.Я знаю що не востаннє він руйнуватиметься та я будуватиму його кращим і міцнішим доти,доки це буде потрібно.Коли він буде готовий я вселю у нього людей,які вічно живуть у моєму серці.
