Твої руки в руках я тримаю,
Усе тіло тремтить;
Бо безмежно тебе я кохаю,
І боюся прийде оця мить.
По всій шкірі мурашки біжать,
Я боюсь відпустити;
Я боюся тебе запитать,
Чи ти згідна зі мною прожити.
Я дивлюся на тебе і млію,
Ти як квітка в саду;
Я боюся, але маю надію,
На край світу з тобою піду.
Пригорнуся до тебе лебідка,
Нашим мріям нема уже меж;
Ти навіки залишишся - квітка,
І для мене тоді зацвітеш.
А розвите русяве волосся,
Мене просто п'янить;
Я не вірю очам - що збулося,
І боюся пройде оця мить.
Ще сильніше я руки тримаю,
І не вірю очам;
Бо безмежно тебе я кохаю,
І нікому тебе не віддам.
Не потрібні нам навіть слова,
Все і так зрозуміло;
От тоді я повірив в дива,
І ще дужче прижав твоє тіло.
Ніч туманом сьогодні накриє,
Нас удвох заховає;
І ніхто вже нічого не вдіє,
Бо ж ніхто тебе так не кохає.
Ти даремно свій погляд відводиш,
Я у ньому тану;
Так вже сталось ну що ти поробиш,
Серце впало у нашу весну.
Твої руки в руках я тримаю,
Бо ж боюсь відпустити;
До нестями тебе я кохаю,
І без тебе не зможу я жити!
