згодом будуть волати квіти,
вдарить небо блакитним струмом,
ще не треба з дахів летіти -
зачекай, поки разом з шумом
до кватирки загляне літо,
поки будуть птахи вертати,
поки всі полягають спати
і на небо, наче до трону,
плавним кроком спрямує Місяць,
що вертався крізь всі препони
на кажанськую ту обітель.
вони тут - наше Сонце й зорі,
вони бачили щось лихіше,
ніж твої опівночні стогони
за забутими днями в світі.
