"Дуже важка доля наших жінок
за кордоном...і в Україні також"
ДахаБраха
"И если станет жить невмоготу,
Я вспомню давний выбор поневоле:
Развилка двух дорог..."
Роберт Фрост, Неизбранная дорога
Слухаю, як райдужно тобі живеться в Барселоні,
ловлю з обличь заздрісні погляди,
а в проміжках твоїх слів - висить порожнеча,
з тим самим логотипом, що й моя.
Знаєш, ні пляжі, ні суші,
не змусять мене знову повірити,
що свобода є там,
де людей засуджують на довічні візи.
Не відрікаючись, відрікаєшся.
Тікаючи від почуття провини,
спотикаючись об власну совість,
відбираєш у неї право голосу,
з нонконформізму кочуєш в "моя хата скраю",
во ім ́я своїх дітей,
дітей ще тисяч таких Барселон,
яким повернуть відібрану від тебе свободу
в вигляді бонусу.
Струть з них багаж зайвих громадянств,
проштампують їх консюмеристами, чи молоддю,
чи серфінгістами,
і вони говоритимуть ¡hola, señorita,
gracias,
не знатимуть, де їх нація,
а в твою особисту справу
позаписують їх неживі серця.
Власне, серфігністам і письменникам живеться найкраще.
Бо в них є ідеальний спосіб втечі від реальності.
А у всіх інших є річні контракти, семінари, оцінки, розцінки, валюти,
виправдовування власного вибору
во ім ́я своїх дітей,
хворобливі альтруїсити.
Носії почесного статусу самозречених.
Во ім ́я Барселони?
Світ гірких апельсинів, зашторених вікон,
посірілих пляжів,
світ в мільйонах фарбованих буклетів,
фарбами китайської якості,
що відцвітуть під променями дійсності.
Нам, жителям Барселон,
ще підписатись під кожною
невибраною
стежкою.
Не знаю ,які там перспективи закордоном,я раніше теж там працював.важка виснажлива праця по 12 годин на добу,і ставлення до нас як до людей третього сорту,одне бажання було пошвидше поїхати додому
kappa відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
у всіх по-різному складається, є люди які за кордоном вже довго, з сім ´ями, і роботу мають пристойну, знають мову, ведуть звичайний спосіб життя
