Ти шукаєш мій почерк серед тисячі листів.
Ти шукаєш мій запах навіть якщо б і не хотів.
Ти, замурзаний в слова, біжиш назустріч електричці,
Кричиш, мовчиш, болить «моя»,
Невпинно б’ється, стогне м’яз душевний,
Обірви його муки і стартуй із фінішу,
Замалюй кожен мій крок у портрет богемний
І тікай.. тікай від цього фетишу.
Не випробовуй долі – вона ж бо така різна..
Моя зовсім не така,
Не така слізна..
Ми далекі, як блюз і рок-н-рол,
Нами називатимуть епохи,
Жаль, що різні.. сліпий наш костьол.
