"Серце мами…" ( Написано отцем Володимиром Ковалковським та мною)
Коли ти промовляєш слово мама,
якщо твоя душа ще не зчерствіла
одразу поринаєш в память,
як ти зявився в світі білім.
У ті далекі спогади дитячі,
коли вона над твоїм ліжечком схилялась
гойдала, веселила як заплачеш,
про твою долю ніжно піклувалась.
І тільки біля тебе серце матінки співало,
і тільки билосья для тебе
про світ свій власний мама забувала,
просила за твоє здоровя із молитвою у неба.
Відкинула десь щастя й свої мрії,
її весь світ то був лише тобі
тобою милувалась як мужнієш,
для матінки це миті золоті.
ЇЇ для тебе серце яке любити ненастане,
руки що завжди благословляють
в вечері чи рано,
в дорогу з Богом проводжають.
ЇЇ для тебе очі що завжди сьміялися,
коли був поруч біля неї
немов би просвітлялися,
як світлячок чи добра фея.
І плакали коли ніхто не бачив,
як серце матері боліло
та воно завжди пробачить,
бо по інакшому не вміло.
Тому що добре і терпляче,
і ми повірили у Бога
що він є наша вдача,
і забиратиме тривоги.
Ми на обличчі матері його шукали,
і вірили так палко
щоб мама неказала,
що дорогі санки чи дорога скакалка.
На неї ми не ображались,
коли до школи відводила
хоч інколи і сперичалась,
та вона тебе й таким любила.
Коли ти виростав,
закінчив в Вузах вчитись,
ти дім свій покидав
щоб чогось навчитись.
Але в домівку повертався
лиш тому що там чекала мама,
до неї мов дитина пригортався
вона допомагає загоїти шрами.
Дім це серце мами
і поки воно бєтся,
ти маєш повертатисья до нього різними стежками
мов пташка до гнізда так вєтся.
Й завжди дорогу памятати
бо на твій приїзд старенька посивіла так чекає
і невтомилася чекати,
сидить на крісельці у даль далеку поглядає.
Ти вжеш недалеко,
твій приїзд вже відчуває,
вркужляють у вирії лелеки
та материнсье свято звеселяють.
На мить зникає...
Щось там носить...
Щось шукає...
Про щось у когось просить...
Для неї зустріч із тобою
має в собі щось із неба,
вона пожертвує собою
лиш добре все було у тебе!
Щось із Божого дарунку
дитинства страву твою приготує,
і це все краще подарунку
як же добре матінка готує.
Ти снідаєш а дім немов би топится
стає неначе раєм,
від тепла якого всім нам хочется
вона тобі свій сон розповідає.
Який її занепокоїв
який тебе стосуєтся,
просить щоб комусь щось не накоїв
ті очі рідні мами так хвилюются.
Завжди похвалитися не забуває
що доброго про тебе в селищі казали,
тобі годинами розповідає
неговорить вслух, та пишаєтся я знаю.
Дорога мими підпорядкована
дорозі своїм дітям,
немовби в серці щось вмонтоване
любити позасе на світі.
Їх життя й заплата і від Бога ласка
любий друже в тобі,
ця правдива материнська казка
наших буднів є подоба.
Ви стаєте все дорожчою з роками
ближчою такою мов Ікона,
мила та старенька мама
мій ангел ви земний та охорона.
23 серпня 2012 року...
Дякую за візит 
