Закохатись у недозволене
Полюбити ілюзії мить
Хай усе до тепер – знедолене
Хай ще досі душа в нас болить
І на мить я забуду про дійсність
І про те, який ти у житті
Пригадаю у погляді ніжність
Й пошукаю притулку в вині
Але знову ввірветься реальність
Із клаксоном твоїх смс
Я завжди кидалась у крайність
Й вірила в чудо зійшовши з небес
Я спитаю про щось не важливе
Тихо схлипну в душі… Й посміхнусь
Ти ж напишеш щось світле і щире
І я вкотре в тобі обманусь
Ти мій демон. І мій Люцифер
Я тебе пережити лиш маю
Ти пробач, та віднині, тепер
Я у піжмурки з Богом не граю
Я лише відкладу олівець
Хай тепер сам за себе говорить
І ніякий я не Митець
Це вино у скронях все мовить…
(вірш перебуває у творчому пошуку та доопрацюванні)
