Ллє дощ холодний за вікном,
Стікає з ринв тоненькими струмками –
Здається, небо, перевернуте вверх дном,
Скидає біль, назбираний віками.
Скидає неміч, страх й війни жахіття,
Скидає сум, печаль, ненависть.
Із ними падають всі мрії заповітні
І спогади тривожать сиву старість.
Минуле тихо ріже струни серця,
Уламками кидає помилки.
Душа заплакана вже більше не озветься –
Вона згубила радісні думки.
Їй залишився сизий сум осіннього світанку
Й тумани, згущені молитвами журби.
Ніхто не розведе навислого серпанку,
Ніхто не поверне минуле на віки.
Бо лиш біда завжди вертається бідою,
Знаходить все свого творця,
І біль не буде радістю ніколи,
І вбивця бачитиме очі мертвеця.
Все зле залишиться назавжди з нами,
Згадається колись ще знов,
Коли стікає з ринв тоненькими струмками,
Ллє дощ холодний за вікном.
