Блюлю, блюлю, тебе блюлю.
Всім серцем і всіма нирками.
За тебе душу віддаю,
Ту душу, що гнила роками.
Без імені і паспортів,
І без надії на майбутнє...
Мені вже доля теше кіл
На голові моїй марудній.
Забути, що таке життя
І всі нирки собі відбити,
Аби прийти до забуття,
Аби тебе вже не любити.
Я потрощу віконне скло,
Розвалю стіни на багети,
Повідриваю ламінат
І буду чай на кухні пити.
А ти подзвониш у трубу,
Мовляв: «Харе ремонт робити!»
Я загадково посміхнусь
І стану чай тобі варити.
За чаєм – чай, пізніше кава.
Ще через день - вже з коньяком.
Моя любов – не твоя справа.
Її порівнюю з гріхом.
І у вікно я заглядаю
Через розбите скло весни.
Розбиті мрії – мертва справа.
Ти знов всміхаєшся мені...
