Я черства , мов вчорашній хліб.
І моїми жаркими вустами
Більш ніхто так красиво не зміг,
Безперечно втікати від драми.
Тільки мій, лиш істерики слід
Десь застряг між моїми вустами.
Не відпущу, та ти не хотів.
Йти ,і справді, занадто рано.
Не завершивши роль до кінця,
Нас театр не пустить за сцену,
Недогравши чужого життя-
Я своє, просто так, не покину.
Ми залежні від себе ,від них,
Від повітря, кохання і волі.
Ще чуть-чуть і життя нас навчить
Без повітря обходитись вдоволь .
