У коридорі сталася аварія:
Згоріла лампочка, що добре жарила.
Велика справа близиться в кінець,
А в магазин по нову рушив тесть.
Жарівка наша ж, згадуючи молодість,
Електро-неуспішна, застаріла,
Насправді, була зроблена на совість нам
Ото вже і не втрималась- згоріла.
Майстерно на заводі скляно-вилита
Ураз попала під прилавок і запилена.
Розміреним життям собі жила.
І дня одного сонячного, красного,
Шукала собі власника і класного
Електрика та майстра віднайшла.
"Навіщо стільки світла нам?"
"Не треба буде- викрутим"
Іспанський гладіолус- це не хлам!
Вартує ще повісити,
А три-чотири місяці побуде квітка й так.
Грошима не обсипана, світила ще як новенька,
А гладіолус знизу розквітав
Йому вона подобалась "моє маленьке сонечко".
Співав, і в промінь світла поринав.
Якби ж так було в вічності...
Невинності й безгрішності!
Електрика, енергія... Зламалась.
Раз- і все. "Куди тепер, малесенька?"
О дай ще трохи рОзквіту, і
Золотого відблиску
Мені, але не чуєш вже, розбилась...
І поїхала в той
Рай, де гладіолус не росте.
Емоції,емоції... Тепер є "нове сонечко"
Найкраще і ще більше, ніж старе.
Отож бо!
Так заведено,
що кожен з нас потрібен всім
лиш доти, доки світить і цвіте.
А як скінчилась молодість,
і руки опустилися,
що в праці цілий вік вже пробули,
то викинуть, забудуть вас,
ресурс бо зовсім мізерний.
Що в пам'яті залишиться? Листи?
