Може, пора вже звикнути,
Що кімната пуста затуляє
Раніше зроблені – дурні дива?
Тіло, душу, і сміх –
навіть це розчиняє
Свіжий дух для кімнати.
Свіжий дух – як трава…
Може, пора вже звикнути,
Що слово «набридло і досить»,
Це синонім до слова «життя».
Ти знаєш! Ти знаєш,
що тебе косить!
Та не думай, що справді
знайшов укриття.
Може, пора… Чи вже звик?
Чи цей час останній –
Наче звичне й живе?
Ба, і навіщо той захід крайній?
І навіщо, щось димно-нове?
Екстремізм, мабуть,
дивно-охайний.
Може й тупість.
Як забуте есе…
